Погляд із залу для глядачів

Чи одержимі ви мрією? Чи готові об’їхати півсвіту лише задля того, щоб знайти печиво, яке б нагадувало аромат вашого дитинства? Заради цього граф Бжостовський у 1809 році приїхав до Ніжина на батьківщину своєї матері-козачки. Його бажання одружитися на дівчині, яка приготує йому таке печиво, сколихнуло місцеве міщанство.

Це фабула п’єси Івана Кочерги «Фея гіркого мигдалю». Постановник і сценограф, заслужений артист України Олег Мосійчук у Ніжинському драматичному театрі імені М.М. Коцюбинського вирішив її як романтичну комедію. Мрія графа Бжостовського йому, як і автору, видалася не забаганкою багатого вередуна, а пошуком ідеалу.

На початку ХІХ століття Ніжин ще пишався романтичними козацькими часами. Перлина українського бароко, Миколаївський собор, звеличувала творчий геній нашого народу. Церкви тоді ще не перетворювали на склади, і нинішній Будинок культури, на сцені якого й розгортаються події майже двохсотлітньої давності, збирав прихожан церкви Іоанна Предтечі. І хоч харківський студент Цвіркун (артист Андрій Кудрявський) пише іронічні вірші про ніжинську «темінь та болото» і сміється над «сонним магістром», у сюжеті вистави, між рядками ми відчуваємо патріотизм. Він не в любові до влади, а в повазі до людської гідності, до свого коріння, до прекрасних надбань своєї нації.

Таким уособленням української ментальності і стала фея гіркого мигдалю Леся. В Алли Соколенко вона напрочуд правдива у своїй щирій доброті. Забачивши її на якусь мить у цукерні пані Копчинської і отримавши в дарунок гіркого мигдалю, Бжостовський зачарувався і бездоганною вродою, і гордою незалежністю дівчини. Вона – протилежність родині дядька Василя Петровича Дзюби, де змушена жити на правах бідної родички.

Колишній писар Ніжинського полку Василь Дзюба (заслужений артист України Микола Заїка) не сміє виказувати свою козацьку гордість перед дружиною Дар’єю Іванівною, яка носиться своїм москальським походженням, як дурень з писаною торбою. Достоїнства цієї епохи хіба що в габаритах і в умінні лаятись «по-московськи і по-українськи». Режисер вдало вибрав на цю роль Людмилу Чевичелову, яка блискуче виявила малоосвічений снобізм своєї героїні. Московсько-українські гібриди і її пристаркуваті доньки Нюточка і Клавочка. У Ганни Білецької та Галини Коршикової вони гротескові і переконливі у своїй тупій чванливості.

У домі цього сімейства настає кульмінація і розв’язка п’єси. Граф зустрічає тут Лесю, яка пригощає його звичаними мужицькими булочками. Спечені з пшениці, вирощеної його носівськими кріпаками, вони нагадують Бжостовському материнську ласку. Саме цих кріпаків граф продає в Сибір. За них гнівно заступається Леся. Напівполяк і напівукраїнець не став яничаром: він рве купчу, тим самим покінчивши з ганебним продажем.

Граф Бжостовський (артист Олег Коваленко) знайшов свою мрію. А ми? Ніжинська публіка, як і Ніжинський театр, мріють про нового Безбородька, що подарує нам театр-плац, як той славнозвісний князь, що збудував у місті Палац науки. Щоб звеличувалася тут подвижницька праця акторів, які вже 65 років, за виразом Ф.Шіллера, йдуть найкоротшою дорогою до нашого розуму і серця, збуджуючи красиві думки і почуття.

Напередодні прем’єри Олег Мосійчук з захопленням і вдячністю говорив про театральні цехи й акторів, які, не зважаючи на відсутність платні і умов для творчості, наполегливі у своєму покликанні. Відзначимо також точне попадання в типажах Валерія Трикубова – Казиміра, Миколи Миро ненка – пана Пшеменського, Ольгу Чумаченько – пані Копчинську. Вітаємо з дебютом Світлану Костецьку і Олександра Парасюка. Вистава вийшла цікавою, засвідчивши ще раз творчі можливості театру. Хай же збудуться всі наші благородні мрії!

Н.Онищенко

Джерело: газета «Деснянська правда», 23 червня, 1998 року