Борітеся – поборете! Вам Бог помагає!
або
В своїй хаті своя правда і сила і воля
Народна драма на 1 дію
Сценарій з.а.України Алли Соколенко
У виставі задіяний увесь творчий склад театру
«Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!»
Т.Г.Шевченко
Сьогодні такий складний час, що не можна стояти осторонь подій, які відбуваються навколо нас, і свою життєву позицію не потрібно боятися декларувати. Не може осторонь залишитися й наш театр, який усіма силами прагне допомогти нашому народові, нашим людям, адже наше мистецтво – це, у першу чергу, підтримка в складну хвилину.
У рік Шевченкового двохсотліття, у рік Революції Гідності, у рік чергової фази війни з одвічним ворогом, поєдналися любов до Батьківщини та боротьба за неї. Після Майдану в українців прокинулися давно забуті почуття: самопожертви за державу і відповідальність за майбутнє країни.
Хтось тільки починає вголос казати “Слава Україні!” чи “Україна понад усе!”, дехто вже передав воякам важко зароблені кошти чи зібрані продукти, а інший добровольцем воює, не шкодуючи свого життя.
Патріотизм – це не коли байдуже спостерігаєш, як навмисно провокують і руйнують країну, це аж ніяк не одягнена на тіло вишиванка... Це коли дитину виховуєш на засадах моралі та порядності! Діяти! Саме готовність до вчинку є фантастичною особливістю українського патріотизму нової історії. Він у кроках під кулями, у безсонних ночах на Майдані, у посильній допомозі добровільним батальйонам і нашій армії, у подвигах захисників Батьківщини, у життях, покладених на вівтар нашої незалежності і нашої любові. Бо мільйони громадян відчувають себе одним народом із правом бути вільними, правом обирати майбутнє, почуттям власної гідності і правом жити у власній державі.
І сьогодні, як ніколи, актуальні пророцтва великого генія України Т.Г.Шевченка. як ніколи в жилах українців оживає козацька кров, козацький дух,патріотизм і любов…
Народе наш, у тяжку хвилину ми завжди будемо з тобою…
Запрошуємо Вас на нашу «театральну» сповідь…
За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі.
Споконвіку Прометея
Там орел карає,
Що день божий довбе ребра
Й серце розбиває.
Розбиває, та не вип'є
Живущої крові,—
Воно знову оживає
І сміється знову.
Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.
І неситий не виоре
На дні моря поле.
Не скує душі живої
І слова живого.
Не понесе слави Бога,
Великого Бога.
Т.Г.Шевченко «Кавказ»
