З цієї нагоди сьогодні актрису, за участю акторів київських театрів, ветеранів сцени, театрознавців та широкого кола громадськості, вшанували панахидою на могилі у Києві на Байковому кладовищі, а також презентували виставку «Найрадісніші і незабутні хвилини мого життя» в музеї М.Заньковецької та показали фільм про артистку, створений на матеріалах музею.

   «У Марії Заньковецькій, людині, що стала першою народною артисткою України, поєдналась українська автентика і європейськість, вона – Наталка-Полтавка, що зійшла зі сторінок книги Котляревського та абсолютно сучасна, модерна жінка, яка актуальна і нині. Саме Марія Заньковецька має стати прикладом для сучасних актрис, а держава – долучитися до збереження пам’яті про таких видатних особистостей», – зазначив Міністр культури України Євген Нищук, що також долучився до пам’ятних заходів.

   Варто зазначити, що пошукова система Google теж відзначила цей день. Так, на головній сторінці пошукової системи з’явилось тематичне видозмінене зображення головного логотипу з портретом української актриси.

Прес-служба Міністерства культури України

Не можемо оминути цього ювілею і ми, адже Марія Костянтинівна наша землячка, наша муза, патронеса нашого Міжнародного театрального фестивалю жіночої творчості.

 Марія Заньковецька (справжнє прізвище – Адасовська) народилась 23 липня (4 серпня) 1854 року в с. Заньки Ніжинського повіту Чернігівської губернії у багатодітній родині дворянина Костянтина Костянтиновича Адасовського та міщанки з Чернігова Марії Василівни Нефедової.

   1876 року вийшла на сцену ніжинського театру. До кінця свого життя не поривала зв'язків із театральним колом Ніжина, де вона мешкала постійно протягом 1902–1924 років та з перервами, повертаючись після гастролей.

   27 жовтня 1882 року у міському театрі Єлисаветграда під орудою Марка Кропивницького розпочався творчий шлях видатної української актриси. Вперше на професійній сцені вона зіграла роль Наталки («Наталка Полтавка») Івана Котляревського.

   Пізніше Марія Заньковецька (вона взяла цей псевдонім на згадку про щасливе дитинство в рідному селі Заньки) працювала в найпопулярніших і найпрофесійніших українських трупах Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, Івана Карпенка-Карого, Дмитра Вертепова-Гайдамаки.

   З року в рік зростала майстерність Марії Костянтинівни як драматичної актриси. В її репертуарі більше 30 ролей на сцені. Це переважно драматично-героїчні персонажі. Вона «пережила» жіноче безталання Харитини («Наймичка» Івана Карпенка-Карого, 1887), Олени («Глитай, або ж Павук» Марка Кропивницького, 1883), Ази («Циганка Аза» Михайла Старицького, 1892), Катрі і Цвіркунки («Не судилось», 1889, «Чорноморці», 1882 Михайла Старицького), Галі («Назар Стодоля», 1882 Тараса Шевченка) та Квітчиної Уляни («Сватання на Гончарівці»). А ще: Аксюші з «Лісу» Олександра Островського (1891) та Йо із «Загибелі Надії» Гейєрманса.

   Актриса створювала образи, проникнуті справжнім драматизмом і запальною комедійністю. Вона уславляла своєю грою звичайних простих людей, розкриваючи безмежність їхніх душ. Маючи чудовий голос — драматичне сопрано, незрівнянно виконувала у спектаклях українські народні пісні. Визнаючи її сценічні заслуги, в червні 1918 року гетьман Скоропадський затвердив ухвалену Радою міністрів постанову про призначення їй довічної державної пенсії.

   У 1922 році Україна урочисто відсвяткувала 40-річчя діяльності М.К. Заньковецької. Їй першій в Україні уряд присвоїв високе звання Народної артистки республіки.

Померла М. Заньковецька 4 жовтня 1934 року та похована в Києві на Байковому кладовищі.